Шукач Бога

34

description

Дженнаро Матіно

Transcript of Шукач Бога

Page 1: Шукач Бога
Page 2: Шукач Бога
Page 3: Шукач Бога

«Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть»

(Лк. 21, 33)

Page 4: Шукач Бога

ЛьвівВидавництво «Свічадо»

2014

Дженнаро Матіно

СТОРІНКАМИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ

ПРИТЧ

Page 5: Шукач Бога

Титул оригіналу: Come Tommaso. Parabole della fede.

УДК 27-14ББК 86.37-4 M 34

З італійської переклав Костянтин Зінченко

Обкладинка Галини Горбачук

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції»

Інституту української мови НАН України, 1999

Матіно Дженнаро

М 34 Шукач Бога : Cторінками євангельських притч / Дженнаро Матіно ; пер. з італ. К. Зінченко. – Львів : Свічадо, 2014. – 160 с.

ISBN 978-966-395-774-6 У книзі Дженнаро Матіно апостол Тома, на прізвисько

Близнюк, із символу невір’я перетворюється на ікону шука -чів Бога.

Тома знає, що християнська проповідь заснована на істині, але він також знає, що мати віру не означає приймати усе без-заперечно, не ставлячи жодних запитань, а ще – не задіявши двох констант, які є фундаментальними для автентичности віри: цікавости та пошуку. Лише вони дозволяють сказати Ісу-сові, як колись Тома, єдиний з усіх: «Господь мій і Бог мій!» (Йо. 20, 28).

УДК 27-14ББК 86.37-4

© Edizioni San Paolo s.r.l.,Piazza Soncino, 5 – 20092 CINISELLO BALSAMO (Milano) Italia© Видавництво «Свічадо»,українське видання, 2014ISBN 978-966-395-774-6

Page 6: Шукач Бога

5

Як Тома

Апостол Тома мені дуже подобається і, щиро ка-жучи, я вважаю, що його історія стосується і мене.

Я вірю в Бога, вірю в Ісуса Христа, Сина Єдино-родного, який помер і воскрес за мене. Я вірю у во -ск ресення мертвих, вірю, що мої батьки та всі ті до-рогі мені люди, яких я зустрів за своє життя, мають свою історію, що продовжується деінде, історію, яка не суперечить ані часу, ані мені. Я вірю, що одного дня всі ми зустрінемося. Я впевнений, що колись ми усі разом радітимемо у раю. І це не буде потайне свят-кування, грандіозне торжество спасенних душ.

Я вірю, але, як і Тома, ставлю запитання, на які хочу отримати відповіді. Я шукаю – і ці пошуки мене не втомлюють.

Коли Ісус об’явився учням, бракувало одного з апостолів – Томи. Коли ж він повернувся, всі інші розповіли йому, що трапилося і як вони побачили Господа: Він прийшов до них, а Томи не було. Коли якась людина вірить по-справжньому, її віра звору-шує. Її віра – просте сповідування не тільки інтелек-туальної істини, а й плоду її досвіду та зустрічі, котра змінила її назавжди: «Я зустрів Господа!». І тоді – а як інакше?! – це навіть викликає у нас злість: знати, що у цієї людини була така можливість, а нам, так ви-дається, просто у ній відмовили. Чим та особа краща за нас? Чим вона на це заслужила? Чому їй легко ві-рити, а нам – ні?

Page 7: Шукач Бога

6

Християнство може зворушувати, викликати різні емоції та зацікавлювати лише тоді, якщо може ска-зати щось нового про те, що люди вже й так знають. Є страждання і смерть, справи у нас або добре, або погано. Що ж тут нового? Та Євангеліє стверджує одну нову й дуже оригінальну істину: смерть – це не кінець, а нове народження. І це справді народжен-ня, завдяки якому кожен із нас отримає нове тіло. Це наша остання надія, яка може врятувати навіть тих, кого уже вважали втраченим, надія, яку Слово про-голошує на всіх роздоріжжях життя.

Після двох тисячоліть християнства здається, що ми все ще живемо в епосі, коли ми, замкнені у власних домівках, боялися цієї істини, цієї новизни, благої віс-ти, яку почули від Учителя з Галилеї. Ми, християни, намагаючись переконатися в тому, що час змінився, губимося серед очевидних речей, які не можуть сказа-ти нічого нового сучасній людині, котра отруєна цією очевидністю. Саме тому Тома є справді особливим, а його історія стосується і мене, розповідаючи щось нове про віру. Можливо, серед дванадцяти апостолів він – найсерйозніший. Тома не піддається тимчасовим поривам, не обіцяє Учителеві безумовної вірности, щоби потім не зрадити очікувань та довіри. Він знає, що християнська звістка ґрунтується на правді, кот-ру не так уже й легко прийняти без зайвих роздумів, не ставлячи жодних запитань і не задіявши двох кон-стант, які є фундаментальними для автентичности віри: цікавости і пошуку.

Цікавість може посприяти зростанню віри і до-зволяє зрозуміти, у що ж насправді ми віримо; пошук є її конкретним втіленням, особливо важливим для тих, хто намагається серйозно і розважливо стави-тися до того, у що вірить, прагнучи торкнутися ру-кою до істини, в яку вірить, прагнучи, щоби сумнів

Page 8: Шукач Бога

7

спровокував його не для того, аби зруйнувати систему благовісту, а для того, щоби могти зростати завдяки Слову, яке пробуджує сумління та розхитує будь-яку впевненість, прив’язану до чуттів.

Я не можу не бути Томою і не боюся стверджу -вати, що кожен християнин є таким, як цей апостол, котрий не може не поставити певних запитань щодо абсурдности життя після смерти, абсурдности, яка змінює та по-новому читає історію, надаючи їй особ-ливої величности. Віра без запитань – це віра без ці-кавости і пошуків, тобто віра застійна, якій бракує довіри, яка сповнена страхом, а не яскравою силою прагнення іти далі, щоби пізнати більше і стати кимсь більшим.

Тома інтригує мене саме тим, що висловлює свою незгоду, а не невіру. Адже він не стверджує: «Ні, це неправда, що Господь воскрес!», він каже: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкла-ду свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу у бік Його, – не повірю!» (Йо. 20, 25).

Він – один із дванадцяти, рибалка, як і більшість із них, котрий почув свого часу заклик, що змінив усе його життя: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалка-ми людей» (Мт. 4, 19). І серед усіх учнів Христа він здається тим, хто особливо відчуває необхідність до кінця зрозуміти місію, яку їм було довірено.

Запитання Томи, звернені до Ісуса, вказують на його потребу збагнути сенс такого слідування. Він ніби питає Учителя: «Що означає йти за Тобою та йти поруч із Тобою?». Тома відповідає на заклик Госпо-да і слідує за Ним, але це не означає, що він повинен припинити пошуки для розуміння шляху.

Коли людина віри є також людиною пошуків, її відповідь завжди буде автентичною і живою, як мор-ська вода, саме завдяки постійному руху – на відміну

Page 9: Шукач Бога

8

від мертвої застояної води, що залишається на місці, не проявляючи жодних ознак життя. Віра без запи-тань є сліпою, вона не росте і не йде вперед. Тома має сміливість поставити запитання, бо він не боїться ро-зуміти, аби вірити ще більше.

Одного дня він, як і інші учні, був із Христом, коли Учитель сказав: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його» (Йо. 11, 11). «Лазар упоко-ївся, і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього» (Йо. 11, 14-15).

Ісус був головою, керівником, Його діяльність бу -ла харизматичною. «Ну й навіщо нам туди іти?! – мабуть, подумав Тома. – Лазар помер. Треба було іти раніше, щоби його зцілити. Для чого тепер? Слуха-ти докори Марти та Марії за те, що нас не було?!» І з певною обеззброювальною простотою та непоміт-ною іронією Тома відповів: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти» (Йо. 11, 16), хоча значно пізніше він зрозуміє, про що саме хотів сказати Ісус.

Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти, – ось що зрозумів Тома. Та попри те, що він і сам не сприйняв цих своїх слів надто серйозно, усе ж іде за Учителем, неначе сказавши собі: «Може, Він хоче, щоб і ми по-єдналися з Лазарем? Якщо така Його воля – ми з Ним. Але все ж таки що це все насправді означає?».

Навіть тоді, коли Ісус говорив про свій майбутній відхід, змальовуючи емоційно насиченими словами розлуку з учнями, Тома, можливо, був глибоко вра-жений цим прощанням Учителя, який, намагаючись підготувати та заспокоїти їх, сказав: «Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юде-ям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні… Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруй-те й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам

Page 10: Шукач Бога

9

місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повер-нуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду – ви знаєте путь» (Йо. 13, 33; 14, 1-4).

Зрозумілими видаються занепокоєння, плутанина і тривога, які панували в серцях учнів. Вони дивили-ся один одному у вічі, щоби віднайти підтверджен-ня того, що й інші зрозуміли все так само: Господь справді мав намір їх покинути. Звісно, Він пообіцяв їм привілейоване місце у Небесному Царстві, яке мав для них приготувати, та якщо це мало їх заспокоїти, то, можливо, їм треба було зрозуміти якомога більше. Загадкові слова Ісуса навіть Томі дозволили збагнути, що Господь покидає їх. Тож, усвідомлюючи цю гірку правду, він намагався дізнатися, як Його потім віднай-ти: «Господи, не знаємо, куди Ти йдеш. І як нам зна-ти тую путь?» (Йо. 14, 5).

Цілком можливо, що, коли в драматичну мить хрес-та тривога і страх заступили собою досвід, пережи -тий із цим надзвичайним товаришем, Тома згадав відпо відь Учителя: «Я – путь, істина і життя! Ніх-то не приходить до Отця, як тільки через мене» (Йо. 14, 6).

Можливо, у ці хвилини темряви, коли він повер-нувся до апостолів і ті розповіли йому про зустріч із воскреслим Учителем, Тома роздумував саме над цими словами: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене… Іду напоготовити вам місце!» (Йо. 14, 2).

Хрест, біль, смерть, путь, істина та життя. І тепер, здається, його товариші віднайшли цей шлях: вони бачили Христа! А він – ні! Чому Учитель так із ним вчинив? Саме з ним!

Євангелист наголошує, що перед зустріччю з Хрис-том учні ховалися в домівці через страх бути арешто-ваними. І лише Томи не було з ними. Ймовірно, він

Page 11: Шукач Бога

10

вийшов, позаяк хтось мав ризикнути, щоби принести якихось продуктів для інших та зрозуміти, що відбу-вається в місті, аби знати, чи загрожує їм якась небез-пека. Гадаю, він боявся не менше за інших, але саме Тома – ризикнувши задля них усіх – тепер почувався зайвим: «Якщо ви кажете, що бачили Господа, якщо ви стверджуєте, що Він був тут із вами за закритими дверми, то дайте мені можливість перевірити, чи це правда. Де Він? Я б торкнувся до Його боку та ран, де були цвяхи».

Тома не вірив чи просто шукав Того, кого любив? Звісно, він сумнівався і злився, він був розчарований та засмучений, позаяк не побачив Учителя, неначе ка-жучи іншим: «Якщо Він дійсно приходив, то неспра-ведливо, що це сталося саме тоді, коли мене не було, адже я також хотів Його побачити! Чи це у вас такий привілей? Поки ви тут сиділи й тремтіли від страху, я ризикував заради вас! Мені здається, що це неспра-ведливо. Я не вірю, що Він приходив, бо також палко бажаю зустрітися з Ним і побачити Його так, як ви Його бачили!».

І таким чином прототип невіруючого стає іконою шукачів Бога – тих, хто не боїться висловлювати власних сумнівів та невпевнености, позаяк усі їхні за-питання зумовлені одним лише бажанням крикнути Господеві так, як, читаємо в Євангелії, крикнув лише Тома: «Господь мій і Бог мій!» (Йо. 20, 28).

І саме цей вигук, сповнений довірою істині Христа, веде Тому, мене та всіх інших, таких як Тома, до роз-повіді про те, як вони сумнівалися, просили, шукали – і як наприкінці Господь таки об’явився.

В одній давній історії, відомій серед християн Індії, є згадка про те, що Тома був у цих далеких землях і саме там розпочав свою апостольську діяльність. Сьогодні в Ченнаї (штат Керала) чимало індусів від-

Page 12: Шукач Бога

11

відують могилу апостола, якого вважають маловіром, але який без жодних сумнівів визнав божественність Христа.

Зустріч Ісуса з апостолами і Томою ставить чи-тача перед обличчям цього твердження: «Ми бачили розіп’ятого та воскреслого. Він був із нами, їв із нами, говорив про Царство і пообіцяв нам спасення. Так, ми думали, що це привид, але ми помилилися. Його тіло, позначене мучеництвом, було перед нами – і ми повірили Його словам, яких спочатку не розуміли». Із розповіді про невіру Томи здається, що апостоли особливим чином наголошують на тому, наскільки природно й обґрунтовано для тих, кого не було на зу-стрічі з Господом, сумніватися, не вірити та прагнути торкнутися до Нього. Неначе вони казали: «Ми не мо-жемо задовольнити цього вашого прохання, можемо лише сказати, що це правда. Як доказ можемо надати тільки наше власне життя та звістити вам, що у во-скреслому Христові ми віднайшли Бога». Суха звіст-ка, яка, здавалося б, позбавляє нас можливости дослі-дити почуте. Але Тома, завдяки власному свідченню та бажанню шукати, дав нам цю можливість.

«Марною була б наша віра, якби Христос не во-скрес» (див. 1 Кор. 15, 17), пише апостол Павло. І ми маємо вірити у воскресення та свідчення тих, хто стверджує, що бачив воскреслого Христа. Абсурд-ність та незбагненність, які кидають виклик нашому розуму.

Та якщо наша віра є марною без воскресення, то марною вона є і без Слова, яке спорудило міст, аби ми могли повернутися в дім Отця. Марною була б наша віра без пережитого досвіду Учителя з Галилеї та без запитань, як у Томи, котрих Учитель не уникає, а на-впаки, часто сам і провокує, позаяк Він чекає на від-повідь тих, хто Його шукає.

Page 13: Шукач Бога

Ким є Бог? Де Він? Як із Ним розмовляти? Віра є пригодою, яка перевершує будь-яку уяву. Це виклик, звернений до тих, хто шукає відкриті горизонти та суворі шляхи до нових знань, які дозволять побачити не тільки життя, а й вічність. Без страху!

Page 14: Шукач Бога

13

«Додай нам віри» (Лк. 17, 5)

«Апостоли сказали Господеві: Додай нам віри». Учні Учителя з Галилеї, подорожуючи з Ним, зупиня-ються й роздумують над Його Словом. Їм не завжди вдається зрозуміти Його, вони часто чують ніжний тембр голосу Христа, але не в змозі збагнути Його ре-волюційних рішень. «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо. 6, 60). Вони просять можливости увійти в таємницю Його Слова, а для цього їм потріб-но інакше розуміти Його роздуми, їм потрібен інший ключ, який виходить за межі слів і дозволяє увійти в істину. Вони одразу ж зрозуміли, що існує тісний зв’язок між Його вченням, Євангелієм та довірою Бо-гові, який відкриває назустріч надії кожну нову при-году. Також одразу й Учитель розуміє, що Його Сло-во потребує відкритих вух, глибоких як криниця, щоб Його могли зрозуміти: «Хто має вуха слухати, хай слухає!» (Мр. 4, 9). Ці вуха відрізняються від інших, і хоча з вигляду такі ж, та вони потребують чогось іншого, щоби зробити людину новим творінням – тво-рінням віри!

Але що таке віра? Віра полягає у вмінні вірити-довіряти, розчинятися у Слові Учителя, розуміти зав-дяки Йому, яким шляхом треба йти, а яких доріг уни-кати. Це вміння віднаходити в Ньому провідника, який допоможе подолати всі труднощі навіть тоді, коли

Page 15: Шукач Бога

14

нічна темрява здаватиметься вічною. Віра полягає у знанні, що Бог є Отцем, початком усього, Творцем, що все створив із любові. Ніхто не прийшов у цей світ помилково, не було жодних хиб, коли зароджувалося наше життя. Ми – плоди любови, тому ніхто не по-винен почуватися маріонеткою у руках примхливої долі чи сліпого випадку. Віра полягає також у тому, щоби кинутися в обійми ніжного Батька, який нас любить і ніколи не залишає. Віра – це довіряти Богу, «який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розу-міння правди» (1 Тим. 2, 4).

Віра – це слідувати за Словом Учителя з Галилеї та визнавати в Ньому улюбленого Сина Отця, який розкрив небеса над нашим існуванням та дозволив Життю зустрітися з нашим життям. Він – Син, Слово Отця – став людиною, аби запевнити нас у тому, що наше життя не відірване від усесвіту, а є красою, яку необхідно пізнати, позаяк її любить сам Бог. Отже, ві-рити означає бачити життя очима Ісуса з Назарета, слідувати Його вченню, слухати Його Слова, щоби по-новому прочитати книгу життя. Віра – це вхопити-ся обома руками за правду Євангелія і вирішити жити ним аж до кінця віків, будучи впевненими у тому, що «смерть поглинута перемогою» (1 Кор. 15, 54), бо Христос воскрес із мертвих.

Віра – це знати, що Христос, який вознісся на не-беса, пообіцяв: Він повернеться, аби забрати нас додо-му, залишивши нам утішителя – Духа Святого, який продовжує кричати в наших серцях: «Авва, Отче!». Саме Святий Дух допомагає нам відрізнити добро від зла, веде правильною дорогою та навчає нас миру.

Вірити також означає знати, що смерть нас не пе-реможе, що вона вже далеко позаду людської історії, навіть якщо ми ще повністю не зцілилися. Віра – це втіха для пригноблених, переконання, що справедли-

Page 16: Шукач Бога

15

вість восторжествує, позаяк смерть не позбавляє жит-тя, а змінює його. Віра – це братерська впевненість у тому, що Вчитель з Галилеї залишив нам захопли-вий досвід життя в любові та єдності, які роблять із нас Церкву, Божу родину, поширену по всій землі.

Віра – це чітке уявлення, що слів недостатньо, аби описати красу зустрічі з Богом та велич Його любови.

У світі немає жодної сили, яку можна було б по-рівняти з вірою. Згадаймо дивну відповідь Учителя: «Якби ви мали віру, як зерно гірчичне…» (Лк. 17, 6). Так, адже життя творять люди віри, ті, які можуть зрушити гори: «Їх (людей віри) будуть називати уто-пістами, божевільними, але вони – пророки, вони – найкращі представники людства, і саме вони є його поводирями» (В. Соловйов).

Часто мені доводиться чути: «Я заздрю твоїй вірі!». Або ж перед Словом Учителя з Галилеї люди завми-рають, усі без винятку, а запитання лишається незмін-ним: у глибинній істині мого буття я вірю чи ні?

Автор Послання до євреїв так описує значення віри для учнів галилейського Учителя: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (Євр. 11, 1). Глибокий зміст віри, який кожен шукач сенсу, кожен шукач Бога повинен враховувати у своїй аскезі.

Слово йде шляхами історії, щоби розповісти лю-дині про тайну Бога, відкрити його приховану істину. Сам Бог об’являється у Слові, воплотившись у зем-ну історію, яка саме через це не спроможна повністю пояснити усю велич Божої слави. Сам Бог говорить. І навіть якщо людина не здатна до кінця зрозуміти цю істину, вона, як і апостол Тома, падає на коліна і каже: «Я вірю».

Віра – це не відмова від власного розуму, не безза-перечне упокорення, не ігнорування раціональности,

Page 17: Шукач Бога

16

а розуміння правди, яка об’являється поступово, з роз-витком пошуків, котрі стають дедалі зрілішими. Це визнання нашої обмежености перед обличчям Іншо-го, перед величчю Бога, що перевищує наші можли-вості, але через любов об’являється. І це об’явлення безмежно прогресуюче – настільки, що навіть у раю наші пошуки Бога залишатимуться цікавістю любо-ви, прагненням пізнати невідоме. Віра. Віра – це не остаточне бачення, а лише передумова того, щоби стати перед Його ликом. У вірі головним є невпинне бажання, або, як каже святий Августин, святий неспо-кій, щоби побачити більше і побачити краще. Віруючі шукають те, «чого сподіваються», прагнуть осягнути «речі невидимі»: надіються і вірять, ідучи шляхами земного життя, вже тепер відчуваючи радість життя вічного.

Отже, віра є надією швидко прибути в обіцяну землю, прагненням того, чого ще немає, з упевненіс-тю його отримати. Це «так» інтелекту у відповідь на об’явлене Слово Учителя з Галилеї, який демонструє знак майбутнього, що наближається. Мій розум у від-повідь на пропозиції Христа почувався би розгубленим перед такою величчю таїнства Бога. Він відмовився б приймати цю істину, яку неможливо ані показати, ані відчути. Але сам Бог звертається до нас, і саме тому, завдяки вірі, в нашій волі зростає бажання поєднатися із надприродною істиною. Віра – це довіряти Богові, впасти в Його обійми, прагнути завжди перебувати з Ним, і саме тому ми обираємо найкраще, щоб отри-мати бажане.

Шлях повернення додому дуже складний, а віра є мужністю, яку ми отримали в дар, і зрозуміти її можливо та потрібно. Віра – це захоплива боротьба тих, хто прагне надати своєму життю сенсу, що ви-ходить за межі раціонального пояснення. Надія на

Page 18: Шукач Бога

17

майбутнє може стати боротьбою за нове людство, яке уможливить революцію, що змінить хід історії та пе-ретворить землю на оселю братів і сестер. Для тих, хто мріє наповнити добром увесь світ, ця боротьба стане неминучою. Це первинна потреба, основа всіх інших вчинків, необхідна передумова усіх наступних зусиль.

***Якось індійський учитель розповів таку історію:

один учений мав приїхати в Делі на важливу конфе-ренцію. Враховуючи труднощі із транспортом в Індії, він вирушив туди набагато раніше. Під час подорожі, коли він їхав у переповненому поїзді, а до пункту при-значення залишалося не так уже й багато, поїзд зупи-нився через те, що річка вийшла з берегів.

Науковець, який не міг пропустити конференції, домовився з молодим рибалкою, що той залишить свої сіті і перевезе його на інший берег за добру вина-городу. Коли вони пливли у човні, учений дивився на рибалку, який чітко і впевнено веслував.

«Твоє життя, мабуть, одноманітне, – сказав уче-ний. – Щодня одне й те саме: човен, риба, сіті. Ти ко-лись ходив до школи? Учився?»

«Я надто бідний, щоби платити за навчання та книги».

«Ти навіть не уявляєш, яке задоволення і владу дає наука! Шкода, ти втратив третину свого життя».

Рибалка продовжував веслувати, а науковець не вмовкав: «Ти колись подорожував?».

«Як? У мене не вистачає грошей навіть на те, аби щодня поїсти!»

«Це суттєва прогалина: лише подорожуючи мож -на пізнати життя, а ти його не пізнав. Так ти втратив половину свого життя».

Page 19: Шукач Бога

Саме у цей час повернулася буря, яка незадовго до цього і спричинила повінь. Вітер був таким сильним, що вчений ледве тримався у човні, вхопившись обо-ма руками за борти. Рибалка намагався протистояти стихії, але згодом зрозумів, що йому це не вдасться. Він подивився на вченого і спитав: «Ти стільки вчився і подорожував, але чи вмієш ти плавати?»

«Ні!»«Що ж, тоді ти втратив усе своє життя!»

***Можна об’їхати увесь світ, можна вчитися впро-

довж усього життя, але коли людину охоплює триво-га, лише знання себе дасть змогу не потонути в морі смутку. Головне ж – знати, що справді є найважли-вішим. Звичайно, успіх захоплює, добробут сприяє успіху, влада його вивищує, а біль та страждання зни-щують. І лише віра дозволить тобі втриматися на по-верхні, коли човен ітиме на дно.

Page 20: Шукач Бога

19

Шлях

Коли довкола темрява, ви йдете маленькими кро-ками, адже є загроза натрапити на якусь перешкоду. Але саме з цієї темряви, яка породжує страждання, з’являється бажання віднайти світло.

«О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, як за тих днів, коли Бог мене хоронив був, коли над го-ловою в мене сяяв Його світич, коли при його світлі я ходив у пітьмі!» (Йов 29, 2-3).

Відповідь, яку Бог дає Йову та стражденному люд-ству, – це Ісус, Учитель, котрий може осяяти новим світлом шлях нашого життя. Це Христос, який будує міст над прірвою, а в час нашого смутку зводить міст між небом та землею.

Невипадково перші учні називали християнство дорогою, шляхом, що веде до щастя. У них було мало засад, але всі вони були чіткими: вони вважали жит-тя великою пригодою, адже знали, що Бог має задум любови для кожного створіння, надзвичайний і диво-вижний задум. Перші християни були переконані, що ніхто не народжується випадково, ніхто не народжу-ється, щоби мати беззмістовне життя, – усі можуть дивитися вперед і мужньо йти назустріч майбутньому шляхом, що веде до землі щастя.

Але навіть у ті часи світ був сповнений супереч-ностями і болем: бідність, чума, рабство, утиски вла-ди, численні прояви несправедливости ставили на ко-ліна найслабших. І траплялося так значно частіше,

Page 21: Шукач Бога

102

людину, а те, що з уст виходить, те осквернює лю-дину… Те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить. А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину; із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквер-нює людину» (Мт. 15, 10-20).

Помиляється той, хто виправдовує зло його неми-нучістю, хто вважає, що втрата цінностей необхідна для повного життя в сучасному суспільстві. Лицемі-ром є той, хто відмовляється від чесности, справед-ливости у людських взаєминах, від вірности дано-му слову, щоби не відстати від сучасного прогресу. Справжнього добробуту і справжньої свободи не може бути без запалених лампадок. Як Церква може пре-тендувати на істинність, якщо вона не має мужности протистояти образі істини? Жодна спільнота не змо-же об’явити своєї віри, якщо вона не бореться за те, щоби бути узгодженою зі Словом Христа, яке вказує головну дорогу для зустрічі з Богом, до життя в Його домі та перебування в Ньому завдяки чистому серцю. Ніщо, навіть те, що помилково вважають природним перебігом історії, не може виправдати цього нашого часу, який пожертвував мріями, вбив невинність та затьмарив чистоту серця. Лише якщо мудрі діви зу-стрінуть Нареченого, лише якщо ті, хто має тверду віру, побачать Бога, то тільки тоді їм буде дозволено свідчити та проповідувати, незважаючи на зрадли-вість та слабкість людської природи.

Page 22: Шукач Бога

103

«Захований скарб»

(Мт. 13, 44)

«Я вірив, що моя подорож уже наблизилася до кінця, оскільки мені вже бракувало сил. Я вірив, що дорога переді мною обірвалась, а провіянт закін-чився». Так писав Рабіндранат Тагор, видатний індій-ський поет.

«Я більше так не можу! Життя стало нестерп -ним!» – чую я від багатьох людей, що потерпають від особистих трагедій, які, здається, не дуже когось ці-кавлять, або ж ця зацікавленість триває недовго. Мати і батько, які пережили трагічний досвід смерти своєї дитини, все ще перебувають у полоні спогадів, усмі-шок та сліз тієї любови, яка їх чомусь покинула. Таке неможливо прийняти, адже воно суперечить природі, це трагедія, яку можна лише пережити. Так, смерти не уникнути, але ти чекаєш, що спочатку помреш сам, а не твої діти.

Спочатку багато хто йде за порадою до своїх бать-ків, дехто висловлює категоричну незгоду через аб-сурдну долю, ще хтось стає в’язнем спогадів про красу, особливість та неповторність цих зірваних раз і назавжди квітів. Часто емоційне враження триває за-надто довго. Для інших життя продовжується, і біль тих, хто пережив втрату, стає нав’язливим, нестерп-ним, адже провокує забагато запитань та дезорієнтує. Усі з нетерпінням і трепетом чекають, що надійде

Page 23: Шукач Бога

104

втіха; усі справедливо прагнуть пояснити згорьова-ним, що життя триває. Та можливо, для тих, хто пере-жив таку втрату, життя змінилося або ж зупинилося назавжди, і марно сподіватися, що колись усе знову буде, як раніше. Слова, навіть найсолодші і найчесні-ші, не стають порятунком для тих, хто вже пізнав нову реальність, породжену абсурдом. Те, що довко-ла, їх уже не цікавить. Усе стало чужим. Вони шука-ють тиші. Вони прагнуть залишитися на самоті. Але са мотність породжує страх.

Якщо віриш у Бога, то питаєш Його про причини, починаєш випробовувати свою віру. Якщо ж не віриш, то мішенню стає життя, доля та фатум. Всі ми одна-ково кричимо про свою неготовність прийняти такі речі. Але все ж трагічний досвід втрати дорогої осо-би є повсякденним, він навідується до всіх, не маючи ні для кого поблажок. Смерть притаманна життю, але в сучасну епоху життя без життя складно пережити ще й смерть. Якщо прийняти її означає скласти зброю перед ворогом, то намір боротися з нею любов’ю стає вирішальним для нашої гідности.

Тагор закінчував цей вірш такими словами: «Я ві-рив, що настав час відпочити в темряві, сповненій тиші. Натомість я зрозумів, що Твої плани щодо мене ще не закінчилися, і коли старі слова вмирають на моїх устах, нові мелодії народжуються в серці, а там, де я втратив сліди старих стежок, відкри-вається нова країна в усій своїй красі».

Коли вмирають старі слова, а слова без майбутньо-го згасають, настає час Слова.

«Ідіть…» (Мт. 28, 19) та проповідуйте світу, що ви більше не самі у своїх стражданнях. Це чудова новина, яку звіщає вам Євангеліє, демонструючи всю турботу Бога, Бога-з-нами, Бога, який чекає на людину – на кожну людину, – щоби влаштувати грандіозне свято.

Page 24: Шукач Бога

105

Християнство є звіщенням про це свято, і коли воно втрачає революційну силу чудової новини, то стає чи-мось іншим. Якщо опис страждаючої людини та ви-криття зла не супроводжуються пасхальною звісткою остаточної слави, радости й миру, то наша віра стає марною. Неправильне уявлення про омертвлення, яке зупиняється на хресних стражданнях і не кричить про воскресення Христове, завершується одою страж-данням, неначе це найкращий шлях очищення, неначе Богу приємно спостерігати за муками людини.

Досконала радість – це не біль, а розрада віри, яка нас підтримує та заспокоює, бо той, хто вірить у хри-стиянського Бога, знає, що там, де його страждання стають протестом, з ним протестуватиме і Отець, який у Христі засудив біль і смерть на домовині свого друга Лазаря: «Вийди сюди!» (Йо. 11, 43).

Християнство – це радісна битва, яку ведуть зброєю милосердя проти влади тих, хто зазіхає на справед-ливість, надію і єдність. Це рішення приєднатися до скривджених, там, де Учитель чекає на нас: у голоді голодних, у спразі спраглих, у болі страждаючих (див. Мт. 25, 35). І не тому, що нам подобаються шати по-разки, а для того, щоби розірвати їх і пошити з них одяг співчуття та любови.

Віра – це прихований скарб, який породжує радість для того, щоби з могутньою зброєю в руках кинутися у битву, яка чекає на кожного з нас.

Книжник«Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне… Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до

Page 25: Шукач Бога

106

купця, що шукає добрих перел. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і ку-пує її. Подібне також Небесне Царство до нево-да, що, закинутий у море, набрав усякої всячини… Чи ви це все зрозуміли? – Так! – йому відповіли. Тоді сказав їм: Ось чому кожний книжник, навче-ний про Небесне Царство, подібний до господа -ря, який виймає із свого скарбу нове і старе» (Мт. 13, 33, 44-47, 51-52).

В іншому місці Ісус каже, що «Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17), і завжди всі були переконані, що воно близьке в часі. Скільки разів темні пророцтва звіщали про кінець світу, неначе життя на землі за-кінчувалося, щоби поступитися небесному. Натомість більш правдоподібно, що Учитель мав на увазі те, що Царство близьке за відстанню, значно ближче, ніж ми уявляли. Бо воно є всередині нас, у серці кожної лю-дини. Якби ж ми тільки змогли закинути сіті в море наших бажань та думок, то навчилися б викидати геть хіть, егоїзм, прагнення володіти і, вичистивши поле, віднайшли б цінну перлину, прихований скарб усередині нас, цю божественну іскру, яка сповнює нас радістю, що дозволяє нам вистояти в битві навіть у найскрутнішу мить. Якби ж ми тільки змогли по-ринути в тишу і, далекі від гомону цього світу, на-вчилися слухати серцебиття, то почули б і сутність життя, яка цінніша за все те, що маємо. Кожен із нас, принаймні раз у житті, чув розмови про рай всере-дині себе: щоразу, коли ми когось любимо і боремо -ся за його щастя, ми відчуваємо не тільки радість, а й нову силу, завдяки якій могли б зрушити гори. Та все ж ми майже ніколи не усвідомлюємо, що ця сила, яка нас підтримує, є конкретним проявом Бога в на-шому житті. «Бог є любов» (1 Йо. 4, 8), пише єванге-

Page 26: Шукач Бога

107

лист Йоан, і щоразу, коли ми відчуваємо любов, ми маємо відкривати Царство Небесне всередині нас. Але ми майже ніколи цього не усвідомлюємо. Може, нам треба пробудити в собі ту «дитину», яка віддає перевагу не інтелектуальним роздумам, позаяк не в змозі пояснити все на світі, а причинам, прихова-ним у серці, щоби мати можливість дивитися за межі чуттєвого світу? Саме тоді зачарованим поглядом ми зможемо віднайти у прихованих глибинах речей сут-ність, яка ховається від дійсности. А відтак, як мала дитина, ми змогли б дати нові імена речам «новим і старим» (Мт. 13, 52), відкриваючи їх для себе за-ново. Для глухих на серцебиття через надмірний шум світу, який ставить на перше місце мати, а не бути, серед багатьох непотрібних речей і дружба, привіт-ність та любов залишаються лише цінними словами, прихованим скарбом, забутим у Царстві Небеснім, що стає пустою абстракцією. Можливо, ми маємо мо-литися, як Соломон, котрий знав, як розрізнити зло й добро (див. 1 Цар. 3, 9), і тоді Господь допоможе нам віднайти прихований скарб.

Перед ІІ Ватиканським собором, коли треба було охрестити дитину, до церкви ішли без попередньої до-мовлености. Мати, батько і хрещені батьки приходи-ли до пароха з дитиною на руках: «Отче, треба охрес-тити». Там повідомляли певну інформацію, після чого всі йшли у баптистерій, який майже завжди був розта-шований при вході до церкви, і розпочинався обряд, під час якого священик брав дрібку соли та клав її дитині на язик. У відповідь на невдоволення немовляти, че-рез неприємний присмак, священик казав: «Отримай сіль мудрости». Простий жест, у якому йшлося про певний виклик, неначе життя не має смаку, значення і не є життям, адже Господь сказав: «Ви – сіль землі.

Page 27: Шукач Бога

108

Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди» (Мт. 5, 13).

І мудрість, як і сіль, дає присмак подіям. Але зараз здається, що їм бракує соли, адже в нашій історії та-кож не вистачає значення та сенсу.

Криза віри насправді пов’язана з кризою мудрос-ти, мудрости, яка відчитує події, керує ними, дає силу і можливість допомогти тим, хто просить про поміч, потребуючи втішного слова та сенсу, яке могло б вказати і нам необхідний шлях до перемоги над труд-нощами.

Великий Соломон відповів Господеві, який спитав у нього, чого він потребує: «Дай рабові твоєму ро-зумне серце» (1 Цар. 3, 9). Він міг просити будь-що – і отримав би це, але він просить розумного серця, мудрости, цього прихованого скарбу, який ми маємо в собі. Надзвичайна відповідь, оскільки той, хто має мудрість, може зрозуміти сенс життя, не потребуючи ані речей, ані часу. У нього вже є все, позаяк він зро-зумів причини болю й радости.

Невміння відповісти собі на багато різних «чому» стискає нам серце. І саме тому кожен із нас повинен спитати себе, чого ж він хоче насправді, чого він дій-сно потребує. Якщо ми відкриємо прихований скарб, котрий може компенсувати абсолютно все, ми прода-мо все, що маємо, аби його отримати. Царство Небес-не, каже Ісус, як чоловік, котрий віднайшов найваж-ливішу у своєму житті річ, і саме тому маємо відмо-витися від усього іншого. Царство Небесне всередині нас, віра, довіра, обійми Бога – усе це і є віднайденим скарбом, світлом серед темряви, відповіддю на всі не-гаразди.

Хто має Бога, нічого не потребує, він має розум серця, істину, яка осяює. Життя складається з дня

Page 28: Шукач Бога

109

і ночі, здоров’я і хвороби, успіхів і невдач. Життя – це життя! Але якщо всередині нас є Бог і мудрість, то ми можемо здолати навіть найбільший біль завдя-ки іншій силі та гідності, які дають нам змогу жити у правді. Вірити, щоби віднайти виправдання і не бо-ротися за зміну світу, – це втеча. Вірити, щоби від-найти силу для того, аби змінити світ, – це віра! Ві-рити означає сказати собі: я довірятиму Богу завжди! Достатньо лише Бога! Бога, якого можна зустріти в собі. І коли ми Його зустрічаємо, то готові продати все, залиши ти будь-яку річ, позаяк усе знаходить свій сенс у Ньому: «Я хотів би зустріти Тебе в цьому житті… але якщо мені цього не дано, зроби так, щоб у моєму серці назавжди залишився спогад про те, що я Тебе не бачив. Зроби так, щоб я не забув про це ніколи, щоб ностальгія не дала мені заснути. Доки триває життя посеред людей, які зайняті ринком світу, а я наповнюю руки невеличким заробітком на прожиття, зроби так, щоб я не забув Твою зустріч, щоб ностальгія не дала мені заснути. Коли я сумний і змучений сідаю на узбіччі дороги, коли я розстеляю на землі килимок, нагадай мені, що я ще повинен Тебе зустріти. Зроби так, щоб я про це не забув, а нос-тальгія не дала мені заснути» (Р. Тагор).

І коли ми зустрінемо Його, «відкриємо» на ниві на -шого життя, то відчуємо солодку ніжність Голосу, який заспокоює нас: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Я «з вами» як друг, готовий усім по -ділитися. Я «з» вами, йду поруч, наповнюючи ваше життя своєю присутністю, я з вами аж до кінця, і я вас ніколи не покину.

Це перше і останнє слово віри, це скарб мудрости того, хто вірить і знає, бо не може не знати, що вірити не означає просто пристосувати власний розум до ідеї, що Бог існує. Християнська віра є плодом не тільки

Page 29: Шукач Бога

110

інтелектуальних пошуків, наскільки це можливо, та доказів існування Бога, а й відповіддю на питання про сенс та напрям власного життя.

Вірити в Бога – надзвичайно, але довіряти Йому – це віднайдення прихованого скарбу. Вірити – це розу-мова діяльність, мати віру – це почуття, дар, розчи-нення в любові, це довіряти іншому більше, ніж собі. Ісус не прийшов у світ, аби пояснити, що Бог існує, а для того, щоб об’явити обличчя Бога, щоб ми по-любили Його. Бог є Батьком, Сином, взаєминами, по-чуттями. Перебувати в Богові, отже, – це відчувати потребу увійти в цю таємницю любови, думаючи, що Отець своєю ніжністю возносить нас на небеса, Син у своїй спільності обіймає нас, а Дух своєю силою тримає нас, змушуючи іти стежками любови. У ту мить, коли ми усвідомлюємо, що походимо від Бога, від цієї дивовижної пригоди, ми почуваємося захище-ними. Якщо Бог на нашому боці, якщо ми маємо Його образ всередині нас, то нам вже нічого боятися.

Один старенький чоловік, який відсидів в африкан-ській в’язниці, в пустелі, котра висушувала все живе, розповів мені, що вода там була єдиним скарбом, тож він ані на мить не завагався б, чи обміняти в бедуїнів свій золотий годинник на горнятко води. Можна від-дати все, щоб отримати те, що потрібне насправді.

Вірити, носити в собі Царство Небесне та прихо-ваний скарб – це рішення продати все, щоби віддатися Божій волі.

Page 30: Шукач Бога

111

«Тоді й кукіль появився»

(Мт. 13, 26)

У своєму житті душпастиря я зустрічав різних лю-дей: багатих і бідних, здорових і хворих, і не завжди легко віднайти відповіді, коли страждання зумовлені несправедливістю, зловживанням владою, егоїзмом тих, хто заради влади та грошей готовий розчавити слабких та незахищених. Складно зрозуміти, чому добрий Бог не втручається у страждання світу, щоб захистити покинутих та побороти зло своєю справед-ливістю. Та все ж має бути причина, якщо Ісус сказав: «Блаженні вбогі духом, блаженні тихі, блаженні за-смучені, блаженні голодні та спраглі справедливос-ти, блаженні переслідувані… бо їхнє Царство Не-бесне» (Мт. 5, 3-10). І якщо пропозиція Учителя не є опіюмом для народу, втечею в інший світ, щоб уник-нути розпачу у світі сучасному, то ми маємо увійти всередину і зрозуміти дух та природу наслідування Христа. Ми маємо намагатися зрозуміти, чому Бог не поспішає скинути тиранів із тронів, а натомість до-зволяє, щоб зло і добро зростали разом, як колосся та кукіль.

Кукіль«Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж

Page 31: Шукач Бога

158

Я вірю у Церкву, відкриту до діялогу зі світом, яку ніколи не піддавали підозрам та упередженій думці, вірю, що вона важливіша за все і за всіх, зали-шаючись послушною Слову, яке спасає, будучи го-товою віднайти дорогу, втрачену і приховану серед різних культур, ідей, релігій. Вірю в людину, яка, бу-дучи Божим творінням, носить у собі Його образ та подобу.

Я вірю в Церкву, яка говорить людськими мова -ми і послана у світ, щоб усі пізнали красу Слова, го-това оновитися щоразу, коли зауважує дистанцію між своїми словами та їхнім розумінням.

Я вірю, що кожен охрещений має право-обов’язок різними способами та різною мірою брати участь в управлінні Церквою, і ніхто не може проголосити себе її главою, якщо тільки не в Христі, з Христом і задля Христа.

Я вірю у життя вічне, воскресення завдяки пе-ремозі Христа, надію обійняти тих, кого втратив, нове яскраве спасенне тіло в очікуванні нових небес та нової землі. Вірю в остаточну перемогу добра над злом, миру над війною, любови над ненавистю, справедливости над кривдою.

Я вірю, що кожна людина є моїм братом і має, як і я, право на спасення. Я вірю, що не врятуюся сам, без братів, вірю, що Отець не виокремлює нікого і любить усіх людей. Я вірю, що одного дня Ісус, Учи-тель, повернеться, як і обіцяв, і тоді ми нарешті відсвяткуємо. Всі разом!

Page 32: Шукач Бога

159

Зміст

Як Тома ................................................................................. 5«Додай нам віри» ............................................................... 13Шлях .................................................................................... 19«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого» .................................................. 22«Господи, навчи нас молитись» ........................................ 26

Наполеглива вдова ........................................................ 31Неочікуваний товариш ................................................ 33

Милосердний батько ......................................................... 34Блудний син ................................................................... 34

«Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» ........ 54Ціна наслідування ........................................................ 55Багатий чоловік ........................................................... 57Добрий самарянин ........................................................ 60

«От вийшов сіяч сіяти…» ................................................. 63Сіяч ................................................................................ 65

«Якби ви мали віру, як зерно гірчичне…» ....................... 72Митар і фарисей .......................................................... 76Двоє будівничих ............................................................ 84

«Олива в посудинках» ....................................................... 87Десять дів ..................................................................... 98

«Захований скарб» .......................................................... 103Книжник ...................................................................... 105

«Тоді й кукіль появився» ................................................ 111Кукіль .......................................................................... 111Перші робітники ........................................................ 114Двоє синів .................................................................... 118Виноградарі-вбивці ..................................................... 121

Page 33: Шукач Бога

«Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом» ..................................................................... 124

Таланти ....................................................................... 128Безжалісний слуга ...................................................... 130Нечесний управитель ................................................ 131Загублена драхма ........................................................ 134

«Насіння те кільчиться й росте…» ................................. 137Слуги, що чувають ..................................................... 139Безумний багатій ....................................................... 140Весільний бенкет ....................................................... 141Безплідна смоковниця ............................................... 145Позикодавець ............................................................. 146

Добрий Пастир ................................................................. 147Загублена вівця ............................................................ 147

Стати дітьми, як Тома ...................................................... 152«Вірю в Тебе!» .................................................................. 155

Матіно Дженнаро

ШУКАЧ БОГАCторінками євангельських притч

Літературний редактор Ірина Климко

Технічний редактор Галина Горбачук

Підписано до друку 10.07.14. Формат 84x108 1/32. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 8,4. Ум. фарбовідб. 8,8. Обл. вид. арк. 5,9.

ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004)79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08

e-mail: [email protected], url: www.svichado.com

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.)

вул. Січових стрільців, 35-а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл., тел. (032) 253-05-45

Богословський редактор Ольга Жаровська

Page 34: Шукач Бога